Методична розробка виховного заходу
«Рушнички ви мої, рушнички…»
* * *
Захід передбачає ознайомлення
учнів із одвічними символами українського народу, що пройшли через віки і
символізують чистоту почуттів, глибину безмежної любові до своїх дітей, до
всіх, хто не черствіє душею; розвиває естетичне сприйняття пісень, уміння
відчувати неповторну красу народної творчості; виховує любов і повагу до
славного минулого народу, до його історії, звичаїв і традицій.
* * *
Вчитель:
Наші предки любили прикрашати своє житло: розписували вибілені стіни й
печі, різьбили ложки, віконниці, малювали ікони і картини, плели мереживо;
вишивали рушники, сорочки, наволочки; клали візерунки на глиняний полив’яний
посуд. А жінки все своє життя супроводжували квітами – живими, засушеними,
намальованими, вишитими.
Хліб-сіль на вишитому
рушникові – висока ознака гостинності українського народу. Кожному, хто
приходив із чистими помислами, підносили цю давню слов’янську святиню.
(підносять хлібину на рушнику)
1. Рушник на стіні. Не було, здається, жодної оселі в Україні, котру б вони
не прикрашали. Всюди ці витвори народного мистецтва палахкотіли багатством
кольорів, були обличчям оселі і господині.
Іван
Нечуй-Левицький «Дві московки» (учні інсценують уривок).
2. Скільки печалі в цих словах! І мені було б жалко продавати. Адже стільки
сидиш, поки щось невеличке вишиєш, а то – рушник.
3. Гарно оздоблений рушник висів біля порога на кілочку в кожній сільській
хаті. Із рушником, як і хлібом, приходили до породіллі, ушановували появу
немовляти в родині, одружували дітей, зустрічали рідних і гостей, проводжали
людину в останню путь; виряджали в далеку дорогу батька, сина, чоловіка й
коханого.
Андрій Малишко «Пісня про рушник»
4. У різних регіонах України рушник називали по-різному, залежно від його
призначення. Наприклад, рушник для витирання рук і обличчя – утирачем, для
посуду, стола й лави – стирач або стирок, для
сватів – плечовий, плечовик… Рушник для образів – покутники.
5. А мені моя тітка свій весільний рушник показувала, він їй дістався ще
від прабабусі. Коли війна була, то прабабуся всі найкоштовніші речі в землю
закопувала, серед них і свої найкращі рушники. Ось цей візерунок я з того
рушника перезняла.
6. Моя бабуся вчора своє дівоцтво згадувала. Уявляєте: їй тільки 10 років
виповнилося, а мати для неї посаг почала готувати – хустки купувала, намисто
гарне, барвисті тканини, а на сорочки та рушники сама полотна наткала.
7. Про рушники є багато пісень. Ось у мене зошит є з маминими записами ще з
її студентських часів. Кожна пісня про рушник розповідає про сумне чи радісне у
житті молодої дівчини.
Дожинай, доню, та йди додому,
Бо у тебе вже троє гостей, аж
троє, всі старости.
Ой, одні стали аж за садами,
Другі стали під ворітьми,
А треті стали під сіньми
кіньми –
Тим рушники дали.
Тарас Шевченко «Назар Стодоля» (учні інсценують уривок).
8. Дати рушники –
традиційно означало готуватися до весілля.
А в коморі сволок, на ньому рушничків
сорок,
Біжіте, внесіте та боярів прикрасіте.
9. Сорок? Та
невже? І всі вишиті?
10. Та ні, не
бійся. Ось поглянь, є й не вишиті, навіть не відбілені, з цупких ниток. Такі
рушники робили для рук, обличчя, тіла. Вони називаються утирачі.
11. Не
відбілювали й стирачі – рушники для витирання столу, лави,
посуду. Зі
стирачем ходили корову доїти, ним накривали хліб чи діжу з тістом. Такі рушники
могли прикрасити або непишним візерунком, або витканими кольоровими смужками,
мережками.
12. Гордістю
кожної родини біли божники, або покутники – рушники для образів. Для них брали
найкраще тонке полотно, гарно вибілене. Гарними були й кілкові рушники для
прикраси картин, дзеркал, рамок з фотографіями. Кожен, хто заходив до хати,
одразу міг оцінити роботу жінок і дівчат, дивлячись на ці рушники.
13. Найбільше
обрядових сюжетів, пов’язаних із рушником, збереглося у весільному церемоніалі.
Особливо любовно вишивали дівчата довгими зимовими вечорами сватальні, або
плечеві рушники, які сватам треба буде потім подавати. Ще й судженого не знали,
тільки долю загадували, мріяли, співаючи десь на вечорницях.
14. У кожній
родині, де підростала дівчина, скриня мала повнитися рушниками. Їх дбайливо
оберігали, ними хизувалися – гостям і сусідам неодмінно показували посаг,
виготовлений дівчиною на виданні.
15. Дівчата раніше добре дбали про свій посаг. Питали односельці потім у
свекрухи, чи важка скриня у молодої, тобто, скільки напряла, наткала,
навишивала? По цьому судили про весь рід, не тільки про дівчину. І все село
знало, хто чепуруха, а хто ледащиця.
Хвалилася дівчинонька, що
полотен бочка,
А як вийде на вулицю, то по
пуп сорочка.
16. Не любили ледачих і пихатих. Згадайте, якою бідною була Наталка
Полтавка, а рушників наготувала й перед старостами не осоромилася – було чим
пов’язати.
17. Дівчата, а чим рушники білили? Адже хімічних засобів тоді не знали.
18. Ось подивись на цей «інструмент». Це прач, або праник. Полотно спочатку
мочили у ставку чи на річці, б’ючи прачем, а потім розстеляли погожими днями на траві під сонечком.
19. Жінки починали ткати рушники тільки в середу, п’ятницю, або в суботу – у так звані жіночі дні.
Українська народна пісня «Вишиванка».
20. Дівчата! Чому ви такої сумної завели? Давайте затанцюємо!
Український народний танок .(виконують учні)
21. Перший витканий рушник призначався для гостей. Він завжди висів на
видному місці. Господиня в знак пошани та поваги до гостя давала йому рушник на
плече чи ріку, брала кухлик з водою і люб’язно пропонувала свої послуги:
Вода у відеречку, братіку,
вмийся,
рушник на кілочку, братіку,
втрися.
22. Рушники бувають вишивані і ткані. Для українських вишиваних рушників
характерні спільні ознаки, проте кожен регіон має свої відмінності, як за
формою, так і за способом виготовлення, оздобленням, кольоровою гамою. Якщо для
Галичини, Буковини та Закарпаття властиві яскраві, барвисті кольори, то на
Київщині, Полтавщині, Чернігівщині переважали рослинні орнаменти червоного,
чорного та синього кольорів.
23. Подивіться, дівчата, який оце гарний рушник! Мій улюблений, я ним
завжди милуюся. Немовби стоїть у вазі букет незвичайних квітів. Цей візерунок
називається «дерево життя», це символи радості, довголіття.
24. Дуже гарний рушник. І, як завжди, все чорним і червоним вишито. Цікаво,
а чому ці кольори найпопулярніші?
25. Це національний звичай. Та й поєднання гарне.
Іван Карпенко-Карий «Суєта» ( учні інсценують уривок).
26. А от для корінного Полісся здебільшого характерні червоний та чорний
кольори. Саме тому чорна гама на рушниках символізувала жіночу тугу за своїми
вірними охоронцями.
27. Старі люди кажуть, що то ще віддавна, ледь не від древлянських племен,
ті кольори горе і радість означають. Як
тут не згадати поетичний образ з відомої пісні Дмитра Павличка.
Пісня «Два кольори» Дмитра Павличка.
28.Дівчата, а як називаються рушники біля вікон і дверей?
29. Я не знаю, чи вони мають назву, але на кінцях повинні мати обереги, що
бережуть оселю від домовиків, які, хоч і охороняють житло, та повинні мешкати
десь на горищі, в комині, не заходити до людської оселі. Обереги, як і взори,
дуже різноманітні та обов’язково
мають бути безперервними. Часто це вишиті чоловіки, що немов би взялися за руки
і не пускають злі сили.
30. З оберегами й мій рушник, який я принесла показати.
31. Який дрібненький хрестик (розглядає рушник), які гарні візерунки! Тепер
рідко хто так вишиває, все поспішають. А пахне як гарно! М’ятою, здається, чи любистком.
32. У бабусі в селі ще її скриня
збереглася. Так у ній всі речі перекладені сушеними травами, щоб і пахло
гарно, і зберігалося, бо найкращі речі завжди передавали дочкам і онукам.
33. Я сьогодні принесла весільний рушник своєї сестри. Вона на ньому з
нареченим стояла, коли шлюб брала. Бабуся все приказувала,
що найкращий свідок – рушник, міцніший за всі печатки.
34. А що ж на ньому вишито? З одного кінця дівчина з коромислом і напис
«Несе Галя воду, коромисло гнеться. На другому – «А за нею Йванко, як барвінок
в’ється». А між ними
побажання: «Хай щастить вам, діти».
35. А я чула, що під такий рушник підкладають срібні, щоб пара заможно
жила.
36. А в ЗАГСі утворюють весільні ворота з рушників та кольорових стрічок і
так співають:
Ой стелися, рушничку, стелися,
Щоб на тобі дві долі зійшлися.
А ви, молодята, станьте на
рушник,
Щоб прожили разом довгий вік!
37. А що таке торочки?
38. Це бахрома по-сучасному. А гляньте, яке гарне мереживо на кожнім
рушникові, це теж ручна робота того, хто рушник ткав чи вишивав. Це вже потім
почали фабричне купувати і пришивати.
39. Так, багато було обрядових рушників, на всі випадки довгого людського
життя. І завжди їх урочисто використовували – людям хотілося свята. Хату
будують – сволок на рушнику піднімають, а потім майстрам з вдячністю дарують.
Дитина народиться – гості з рушниками. А їм хліб-сіль теж на рушникові.
40. До армії йти хлопцеві – бабуся про рушник заздалегідь потурбується.
41. Раніше в поле – на оранку чи жнива – теж без рушників не виходили.
42. Так, рушник , виявляється, як ніщо інше, йшов з людиною все життя – від
колиски до могили. Тому-то з такою любов’ю їх і вишивали.
Вірш Ірини Михайлівської «Рушник»
Дивлюся мовчки на
рушник,
Що мати вишивала.
І чую: гуси зняли
крик,
Зозуля закувала.
Знов чорнобривці
зацвіли,
Запахла рута-м’ята.
Десь тихо бджоли
загули,
Всміхнулась люба
мати.
І біль із серця
раптом зник,
Так тепло-тепло
стало…
Цілую мовчки той
рушник,
Що мати вишивала…
43. Мистецтво виготовлення рушників, як бачимо, досить давнє на Україні.
Сьогодні українська вишивка експонується у США, Канаді, Франції, Німеччині та
інших країнах світу.
44. Двох визначних майстринь рушникових виробів Ганну Василащук із
Івано-Франківська та Ганну Верес із Київщини удостоєно Державної премії імені
Тараса Шевченка.
45. Наш український рушник пройшов через віки і нині символізує чистоту
почуттів, глибину безмежної любові до своїх дітей, до всіх, хто не черствіє
душею. Він щедро простелений близьким і далеким друзям, гостям.
46. Отож хай символ цей завжди сусідить у нашій добрій хаті, як ознака
великої любові, незрадливості, гостинності.
Пісня «Немає України без калини»
Музика М. Ведмедері
Слова Г. Клок
Додатки до виховного заходу
Іван Нечуй-Левицький «Дві
московки» (уривок)
Спродала Ганна, що було зайве в
скрині, деякі хустки старої покійниці, деякі спідниці. Нічого так їй не було
жалко, як тих рушників, Повиймала із скрині, розіслала по всьому столі,
розвішала на образах, на стінах, щоб хоча надивитись. А рушники все гарні,
біло-біло убілені, повишивані орлами та червоним хмелем. Одійшла Ганна,
підперла голову рукою, оглядаючи рушники, згадала своє дівоцтво:
- Рушнички ви мої повишивані! Чи я вас не вбілила, що обдарила вами свою
долю й недолю, своє щастя й безталання! Я вас пряла, ночей недосипала, білила
вас в зеленому лузі під червоною калиною; вмочала вас, як почав соловейко
щебетати. Давала я вас милому, а, знать, моя недоля тоді між старостами в хаті
стояла!
Рушнички ви мої, шовком
переткані! З вами я ждала свого милого, чорнобривого; розстеляла вас при
повному місяцеві, щоб мій милий був гарний, як місяць на небі, щоб життя моє
було ясне, як ясні зорі. Не продам я вас зроду-віку!
Тільки мені й радості, що гляну
на вас та згадаю своє дівоцтво, своє женихання, своє залицяння. Не продам вас,
не продам!...
* * *
Іван Карпенко-Карий «Суєта»
(уривок)
Ява I I
Явдоха. Ай!
Василина. Ха-ха-ха! Як у тебе гарно!
Явдоха. Ти все на штуках, увійшла так, що
я й не чула!
Василина. Ми у гімназії раз у раз вигадували
які-небудь фіглі, щоб посміятись. Особливо на уроках старенького Скруфе!..
Бідний старенький, що тільки він терпів від нас, аж жаль тепер!
Явдоха. І отакі здоровулі, як ти,
пустували?
Василина. Атож!
Явдоха. Я б на місці того старенького
приходила з трійчаткою та якби одлюпцювала одну-другу, то перестали б
пустувать!
Василина. Ото яка ти сувора! Не дай бог, щоб
такі були учителі. Дитячі жарти, щоб посміятись трохи, та й годі, а ти зараз
лупцювать.
(Розглядає рушник).
Явдоха. Хіба ви діти? Такі дівулі, що
заміж пора!
Василина. Заміж? Ха-ха-ха! Ти думаєш, що там
так, як на селі: всі тільки про заміж думають… А гарний який рушник! Тільки мені
не подобається чорне з червоним. Якби замість чорного синє, то й очей би не
одвів.
Явдоха. А я люблю чорне з червоним.
Василина. Ні, чорне смуток наганя, а синє –
веселить око.
Явдоха. Тут і чорне, і червоне рядком , як
смуток і радощі ідуть рядком в житті!
Василина. Я люблю тільки веселе! Цур йому,
тому смуткові!
Явдоха. Мало яких дурощів чоловік не
любить?.. А якби не було смутку в житті, то люди не знали б ні веселощів, ні
радощів! Тільки через те, що смуток є, радощі та веселощі любі чоловікові.
Василина. Може, може! І справді, якби цілий
день раз у раз співати та танцювати, то, мабуть, би обридло! Єй-богу, Явдохо,
ти філософ!
* * *
Тарас Шевченко «Назар Стодоля»
(уривок)
Галя. Добривечір, батюшка! Ви мене кликали, чи
що?
Хома. Та кликав, кликав. Мені треба
поговорити з тобою об важнім ділі. Ти знаєш, ми сьогодні старостів
сподіваємося?
Галя. Сьогодні?
Хома. Гляди ж, не піднеси гарбуза. А чи
єсть у тебе рушники?
Галя. Є, є! Як я рада! В мене серце не на
місці! Чи й вам так весело?
Хома. Весело, дуже весело. (Галя виходить, а Хома ходить,
замислившись). Здається, діло добре йде.
Вона думатиме, що Назар свата, здуру і согласиться; старости не промовляться;
весілля можна одкинути аж геть до того тижня; через таку годину і нашого брата,
мужика, угомониш, щоб не брикався, не то що дівку. Колиб тільки який гаспид не
приніс того горобця безперого! Тоді пиши пропало. Наробить бешкету! (поважно) А
подумаєш і те: яке йому діло до Галі? Се ж моя дитина, моє добро,
слідовательно, моя власть, моя і сила над нею. Я отець, я цар її.
Галя. Приїхали, приїхали!
Хома. Оце ж як ти мене злякала! Піди у
свою кімнату та прийдеш, як кликну.
Галя. Чого у кімнату? Я тут зостанусь, ніхто не побачить.
Хома. Закон не велить.
Галя. Ну, так я піду.
Хома
поважно сідає за стіл. За дверима стукають тричі. Увіходять два свати з хлібом
і, низько вклоняючись господареві, кладуть хліб на стіл.
Під час
сватання, коли Галя вже подала рушники на знак згоди вийти заміж, до хати
входить Назар з молодими козаками.
Назар. Ми гості непрохані. (дивиться на сватів).Може, помішали; дак ми і
підемо , відкіля прийшли.( дивиться на Галю) Наливай швидше горілки, я вип’ю за твоє здоров’я.
Галя (охоплена жахом) Хіба ж не ти прислав
сватів?
Хома. Мовчи. Геть собі!
Назар. (зупиняє Галю) Стривай. Стій тут! І
тебе обманюють?
Хома. Не обманюю, а так як батько велю.
Вона просватана за чигиринського полковника.
Назар. Нехай бог тебе поб’є, дітопродавець! Галю, серце моє! Промов
мені хоть одне слово: ти не знала за кого? Скажи: не знала?
Галя. Не знала, їй-богу не знала.(
обіймає його, цілує ).
Назар. Бачите, бачите! Прощай же, моє
серце, моя голубочко! (Цілує її). Я знаю, що мені робити. Я знайду правду.
Прощай! Вернусь, сподівайся.
* * *
Українська народна пісня
«Вишиванка»
З
вечора тривожного аж до ранку
Вишивала дівчина вишиванку.
Вишивала дівчина, вишивала,
Чорну і
червоную нитку клала.
А червона
ниточка – то кохання,
А чорная
ниточка - розставання.
А чорная
ниточка рівно клалась,
А
червона ниточка часто рвалась.
Ой піду я звечора на гуляння,
Подарую милому вишивання.
Сердься, мій соколику, чи не сердься,
Будеш ти
носить її коло серця.
* * *
Пісня «Немає України без калини»
Немає України без калини,
Як і нема без пісні солов’я:
А ми – народ, зернина від зернини,
В біді і
щасті – ми одна сім’я.
Немає України без тополі,
Як і
нема без сонця сяйва дня.
Ти
без коріння – перекотиполе,
А
корінь там, де вся твоя рідня.
Без
рушників немає України,
Як без любові і життя нема.
Душа
без України – мов руїни,
Пуста і
мертва, холодно-німа.
Немає України без вербиці,
Без
сивого Славутича-Дніпра,
Нап’юся
живодайної водиці,
В ній
зачерпну любові і добра.
* * *
Комментариев нет:
Отправить комментарий