Дидактичний матеріал з української літератури для 5 класу

Дидактичний матеріал

з української літератури

у 5 класі

Какалюк В. С.

учитель української мови та літератури

Теплівської СЗШ

Моє кредо – звернення до учнів: «Я щедро дарую вам усе, що вмію і знаю.»
Для досягнення навчально-виховної мети у викладанні літератури у практику впроваджуються найрізноманітніші навчальні форми та методи роботи.

Словесник вводить учнів у чарівний світ Мистецтва Слова, у духовне життя людини, а тому мимоволі стає учителем етики – науки про доброчинність і красу людських стосунків.  Плекання позитивних, світлих почуттів чи не найголовніша місія словесника. 

В. Сухомлинський писав: «Виховання емоцій – це не якесь окреме вузьке завдання, а сама суть усього процесу становлення людини». І оскільки наймогутнішим засобом у цьому процесі є Слово, то виховання чутливості до слова,  за Сухомлинським, - чи не найголовніша передумова гармонійного розвитку особистості. Шлях до цього видатний педагог визначав так: «Від культури слова до емоційного розвитку, від емоційного розвитку до культури моральних почуттів і моральних стосунків». Запропоновану схему Сухомлинський належно аргументує:»Багато труднощів у вихованні підлітків криється у тому, що інтелектуальне входження в світ не супроводжує робота з розвитку емоційно-естетичної культури, чутливості до слова». 

Свою особу я завжди вважаю у трьох параметрах – як предметник, як вихователь і як людина. 

Свою роботу я розумію не як ланцюг суцільних методичних винаходів, а як постійне прагнення уникнути стандарту, трафарету, одноманітності, що вбиває іскринки пізнавального дитячого зацікавлення.  Невпинний пошук і трепетне очікування інтелектуальної радості учнів від зустрічі зі мною та героями красного письменства – ось такий принцип мого життя.

  Щоб полегшити сприймання тем підручника, краще зацікавити  учнів словом, розвинути їхню допитливість, вдумливе й шанобливе ставлення до світоглядних уявлень наших предків,  виховати естетичні смаки, культуру думки  та позитивні почуття школярів я намагаюся  зробити програмний матеріал змістовнішим, емоційнішим та неодноманітним.

Робота полягає в тому, що мною  зібрано й систематизовано по розділах програми  власні наробки по літературі для 5 класу. Посібник містить мої поетичні твори, особливий вид поезії – акровірші; загадки,  написані у віршованій формі. Матеріал рекомендовано вчителям української мови та літератури для використання на уроках. 

Міфи та легенди

Міфи, легенди та перекази дійшли до нас із сивої давнини.

За народними уявленнями існувало безліч людиноподібних істот — демонів, які знаходилися у воді, на землі та у небі. Необізнані стародавні люди вірили у відьом, чортів та іншу нечисту силу, яку звинувачували у всіх своїх бідах. В українських легендах злі духи часто набирали вигляду людини або тварини.

За повір'ями вони приносили людям неймовірні страждання, численні хвороби і смерть. Існує багато міфів про духів, які вселялись у людину, пекли та сушили її. У зв'язку з цими забобонами виникало безліч обрядів, ритуалів, які мали допомогти людям уберегти себе і свою родину від нечистої сили.

 Інколи люди приносили в жертву тварин, аби задобрити «божків», які могли наслати на родину лихо. Люди дотримувались і спеціальних заборон.Вивчення міфів, легенд та переказів, які дійшли до нас із сивої давнини, допомагає дізнатися, як у глибині віків наші предки сприймали  оточуючий світ.

Наші пращури, діди, -

А було це, ой, коли,

За Всесвітом спостерігали

І уявлення не мали:

Звідки блискавка береться,

Навесні чому вода несеться.

Після ночі – день приходить,

Зорі в небі хороводять.

Хто керує вітром, громом –

Явищ безліч незнайомих.

Віра в надзвичайне диво

Легенди й міфи породила.

Так з’явилась Берегиня –

Добра і захисту Богиня.

Мара – донька Чорнобога.

Перун – Бог блискавки і грому.

Бог сонця, покровитель наш – Дажбог.

Бог – коваль, хлібороб – Сварог.

Та Бог вітрів – Стрибог.

Незрозуміле все навколо

Щоб якось пояснити,

Легенди люди почали творити.

Та так цікаво і правдиво

Описані в легендах дива

Про те, як утворилися моря,

Якою є наша земля,

Чому так названо планети,

Дерева, квіти, а також предмети.

Читай же, друже, й ти творіння,

Бо погляд у минуле – це прозріння!

Акровірші

Акровірш поетичний твір, у якому початкові літери кожного віршового рядка, прочитані зверху вниз, розкодовують слово чи фразу, присвячену певній особі або події.

Дарує радість, впевненість і силу,

А сум стирає назавжди.

Життя вирує, як вода джерельна,

Бо ми радієм йому: я і ти.

Отож відкрий добра віконце і,

Господь Бог  одарить тебе сонцем!

Дажбог (Даждьбог, Сонце-бог) — за найдавніших часів бог сонця, світла й добра. На думку академіка Б. О. Рибакова, культ Дажбога сформувався за скіфських часів у VI—IVст. до н. є. На початку н. є. стає богом лісів, гаїв, байраків, садів тощо. Один з найголовніших персонажів української міфології.

У Києві ще за часів Трипільської культури (IV—II тисячоліття до н. є.) було велике капище Дажбога — на Дажбоговій горі (нині Хоревиця). За однією з легенд, Дажбог народився в багатодітній родині київського коваля Сварога. Коли в Києві почався голод, хлопчик приніс із гори зернятко, посадив його, і з нього виріс чудодійний кущ розкішної пшениці, якого люди й нагодувалися. Так Дажбог привчив людей сіяти пшеницю, вирощувати хліб, а батько його Сварог викував першого плуга. Коли Дажбог і Сварог почули про голод у країні росів, то повезли хліб голодуючим. Але по дорозі Чорнобогове військо знищило валку з хлібом, а Дажбога і Сварога посікли. Боги Вирію оживили обох, взяли до себе, зробили богами.

Силач, залізо вік кує,

Він научив, що в шлюбі сила є.

А шлюб, щоб не розпався, а запанував –

Рукам робочим плуг подарував.

Ори і сій, на втому не зважай –

Господар той, хто має урожай!

Сварог у древніх слов’ян є богом-творцем Всесвіту, чоловічим втіленням Роду, Богом неба та небесного вогню. Прабог, володар світу, батько українського пантеону. Від Сварога, Бога світла і небесного вогню, походять  інші Боги – його сини Сварожичі.

В давні часи Сварог зображався лише символічно, бо він був збірним поняттям для всіх Богів-Місяців, але пізніше його зображали з топірцем у золотих руках, або з молотом у Небесній кузні. Він має епітет прекраснорукий, тобто Бог-митець. Саме від цього образу походить український вислів «золоті руки», яким позначають майстрів якоїсь справи.

Понад хмарами, що сонце затіняють,

Ехо розтинає навпіл світ,

Ревно розпускаючи по небу

ультрафіолетовий батіг.

Неочікуваний і страшний набіг.

Перун – бог грому і блискавки, бог війни і миру, їздив у хмарах колісницею. Восени Перун замикає небо і йде відпочивати на Алатир-камінь, а першим весняним громом знову розводить полум'я грози і, заварюючи чародійний напій з живої води, воскрешає землю, проганяє Мару і холод. Таким залишилось уявлення про бога Перуна - Бога наймогутніших сил Неба і Землі, блискавки та грому. 

Великий майстер чарівного слова,

Отого, що возвеличує життя,

Любов’ю пройнятий до всього.

Оберіг взаємоспівчуття.

Скотарства покровитель і суддя.

Волос (Велес) – покровитель скотарства та поезії.

У давньоруських джерелах Велес називався (скотським богом) і богом матеріального благополуччя (давн.-рус. Скотъ — «багатство», «гроші»).

Велес зображався зі сопілкою у руках, яку називають сопілкою миру. За легендою, коли між полянами і древлянами зчинилася така кривава січа «за межу», що побоїще не міг зупинити навіть Перун зі своїми блискавками. Тоді з'явився Велес і заграв на сопілці таку чарівну мелодію, що воїни обох сторін опустили мечі й побраталися.

Страшна,сива борода,

Така ж сива голова,

Рідко він відпочиває,

Ич, яку силище має.

Бродить всюди, завиває

Отож все зшляху змітає.

Говорять: ніжним теж буває.

Стрибог — господар та бог вітрів. У володаря вітрів безліч численних слуг.

Далеко в морі є плавучий острів, на якому посеред стрімких скель стоїть високий храм господина вітрів. Надто багато років живе там Стрибог із своєю дружиною, шістьма синами та шістьма дочками. Давно йому треба було б піти на відпочинок, та замінити нікому. Через те інколи буває сердитий. Тоді на землю приносить він з моря чорні хмари, бурі і грози, біду та всяку лиху долю.

За розпорядженням головного вітродмуха із чотирьох протилежних боків світу дмуть чотири велетенські чоловіки, його рідні брати. То ще з тих давніх часів, коли світ уявлявся чотирикутним і виникло прислів’я: «Йди собі на чотири вітри!». З непомірне величезними вусами та губами ті чотири великі людини дують один на одного, за повір’ям, якщо котрийсь із цих чотирьох велетнів дме сильніше від інших, то з того боку і буває вітер.

Біле сяйво, біла сукня,

Етикет краси.

Рушила, піднявши руки,

Ех, держись, щури.

Гади, ящери прокляті.

Ич, як поповзли.

Ні, немає чорним силам місця на землі.

Я від злого на сторожі лишусь назавжди.

Берегиня – та, що оберігає родину, її домівку, майно. Сім’ю створила жінка, яка яка виконує одну з головних ролей – берегині домашнього вогнища.

У слові берегиня звучить: берег, берегти, біг. Дуже глибоке, добре, неоднозначне слово, що дійшов до нас із сивої давнини. У язичницької дохристиянської Русі берегині були охоронницею дому, вогнища, захисниця, помічницями. Їх зображення у вигляді русалок можна було бачити на будинках, на кораблях наших предків. Є думка, що і після хрещення Русі слов'янські берегині-охоронниці нікуди не зникли.
Їм просто довелося прийняти інші імена, вони перетворилися в ангелів-хранителів, а функції стародавніх добрих сил взяли на себе християнські святі.

Чорних потвор він повелитель.

Огидних снів і ночі покровитель.

Розбійник темряви підступний, дуже злий.

Настирний ворог людства, ще й який!

Одним помахом вас холодом пронизить,

Бій і страх вселить у душу, смерть наблизить

Оскаженілий, надприродні сили має,

Годинами в пітьмі на жертв своїх чекає.

Чорнобог (Чорний бог) - цей самий головний і страшний персонаж слов'янської демонології. Сааме він вважається володарем темряви, Наві, пекельного царства. Йому підпорядкована вся темна сторона буття.

Сидить Чорнобог на чорному троні в чорному замку, по праву руку, що від нього - його дружина, богиня смерті Марена, а перед ним - загробний суддя левоголовий Радогост.
Від самого Чорнобоаг віє холодом космічним, і в очах його видно крижана безодня. Чорнобог завжди одягає чорну сутану й перебирає чотки, і показує заперечення як самого Бога, так і свого існування. Це страшна насмішка над вірою, так як є утіленням абсолютного зневіри.
Чорнобог і Марена на сві народили безліч демоніві демониць, серед яких Морока, Мор,Чорна неміч, трясця. За цими іменами зрозуміло, що несуть вони людям різні важкі недуги.

Чорнобог воює з усіма іншими богами, але він вкрай підступний. Може прийняти сторону будь-кого з богів з метою ввести в оману і похитнути віру в них.

З наказу Чорнобога його слуги - демони-дасуні - руйнують храми, спалюють книги, гублять душі людей. Серед прибічників володаря темряви можна назвати козлоногий Пана (син Вія), Чорного Лелеки Бака, дракона Яга, чаклуна Маргаста, чаклунку плутана і демоницю Чорну Калі. Безпосередньо рать Чорнобоаг складається з песиголовців, чорних волхвів і відьом.
Чорнобог сам пише книжки, але метою його при цьому є перекрутити, тим самим послабити і знищити істинну віру.
Існує легенда, що коли-то раті Чорнобога змогли захопити майже весь світ.

 У «Книзі Коляди» (IX ст.) Про це розказано так: «... А в Наві, в Чорних горах, в клубок звили сам Чорний Змій. Після поразки в битві зі Сварогом і Сварожича розсіялися по обличчю Землі його воїни. І тоді полетіла Правда на небеса до самого Небесного Пращури. Залишалася Кривда на сирій землі. Понесло Кривду по всій Землі, по всьому піднебесному царству-митарств. Чорного Змію, богу холоду, знищення, смерті, служать чорні чаклуни, волхви. Навколо палаців Чорнобога повзають Змії-Ламіі, лісовики і песиголовці бродять по чорних лісах ».
Після цього Великі Льоди царювали на Землі, а всі навколо переповнилась злобою. Повернути правду на землю і перемогти Чорного Змія - Чорнобога зміг тільки сам Господь Бог, що спустився з небес.

Миловидна та страшнюча.

Адже негативів куча

Різні страшні сновидіння, привиди, хвороби.

А чи буде така дама комусь до вподоби?

Мара (Марена) - донька Чорнобога, богиня темної ночі, страшних сновидінь,привидів, хвороб, смерті.

Марена — володарка небесного водного царства. Марена, як і богиня смерті Мара, сильніша за вогонь, для нього вона смерть. Благословляє життя, підтримує його і тушить наприкінці цей же вогонь життя.

З острахом, а то й страхом у годину негоди дивиться господар на небо, на ту чорну хмару, яку шматує на всі боки могутній Перун.

То темні сили мороку намагаються віщувати долю людини, бо це там на небі накреслена річна її праця, а з нею і все життя. Могутню володарку тьми не лякає світло Дажбога, вогонь Сварога, грім і блискавка Перуна. У Мари замість очей — гнилі запалені очиці, а тому не має і такої сили та влади на небі і на землі, яка змогла б повернути грішне тіло людини з холодного вічного сну. В Мари є тринадцять дочок— «маренят», які народилися внаслідок злягання зі Змієм. Це вони приносять людині темні зимові сили, неймовірні душевні страждання, кості ламають, у вогонь кидають і їжу відбирають. Особливо взимку та вночі Мара творить свої темні справи; прокладає шлях у морок. Тільки вона знає, де кінчається життя в немеркнучому зоряному світі. Лише перед душею вона безсила. Душа людини —безсмертна, бо над усім життям-буттям стоїть вічне і життєдайне Сонце—Дажбог. Душа людини відлітає у Вирій-рай, де царство духів предків, де ніколи не буває зими. Відлітає туди, де завжди тепло і світло, де вічно квітнуть луки, по яких течуть солодкі ріки у молочних берегах. Там померлі продовжують своє життя.

Злу Мару здатна прогнати і тільки навесні богиня Марена. Це буває тоді, коли на ще зажурену снігами та морозами землю прилітає із своїми клопотами чарівниця Леля—Весна, а з нею до людини приходить і воскресіння душі. Шумить, дзвенить тоді зелена діброва, впізнаючи десь там у далекій синій імлі довгожданну богиню Хмару з небесною вологою, що плине по безкрайньому небу. Важко тоді не впізнати Мареночку — володарку водного царства, коли небо набирається сил і як з решета або з цебра лине з нього дощ, що заливає землю разом з любощами палкого проміння сонця.

Народні та літературні казки

Діти! А скажіть, будь ласка!

Знаєте ви щось про народну казку?

Казка – це чарівний світ,

Що живе вже сотні літ.

Пригадайте, ще в колисці

Мама вам співала пісню,

Казочку розповідала

і тихенько колихала.

У кожне слово ви вслухались,

Дивувались і втішались,

Бо у світі цім казковім

Несподіванім і загадковім

Все буквально оживало,

Діяло і розмовляло.

Звірі, птахи і рослини,

Бджілки, мухи, павутини,

Перстень, чоботи, сопілка,

Риба, піч, пеньок чи гілка

Між собою спілкувались,

Лаялись чи забавлялись
 у своїх вчинках помилялись.

На їх помилках ми навчались:

Зла нікому не чинити,

Не кривдити, по правді жити,

Труднощі перемагати,

В біді друга не кидати.

Безкорисним, щирим бути,

Жити так, повірте,- круто!

Тож поринаємо у світ казковий,

 Чарівний і загадковий,

Сповнений пригод, фантазій,

Приємних вражень і оказій.

Гімн природі і красі !

Не можна залишитися байдужим до природи,

Бо вона – безмежне джерело краси.

Витончена так зворушливо сніжинка,

Неповторність, що зваблює у крапельці роси.

Природа нам дарує радість, насолоду,

Мовчазний і строгий наш суддя,

Бо спілкуючись із нею повсякчасно,

Ми виявляємо лиш власне своє «Я».

Ти станеш свідком того,

 як природа випробовує людину на всі сто.

Скільки в тебе є того людського,

Яке криється під назвою добро?

Тож навчись сприймати світ з любов’ю,

Так, як майстри пера описують свій край.

Насолоджуйся шедеврами словесного мистецтва –

Гімн природі і красі читай.

Історичне минуле нашого народу

Ви вже, дітки, не маленькі,

Ще й розумні та гарненькі.

Розкажу вам таку штуку,

Як історію – науку.

Ви не раз це чули слово

Про що в ній ведеться мова.

Чи потрібна вона нам –

Кожен вирішить вже сам.

Минуле нашого народу,

То відповідь на т,

Хто ти, якого роду.

Розповісти про наших прадідів,

Дідів життя,

історії першочергове завдання.

Насамперед дізнаємось

про заснування нашої столиці.

Української культурної світлиці,

Про мудрий князя Ярослава заповіт,

Який прославив величний Київ на весь світ.

І звичайно про ту землю,

Що придбали вам діди, батьки,

Задля того, щоб справжніми господарями

Ви на цій землі були.

Ознайомитись з минулим

Допоможе опис –

Оповідання під назвою незвичною – літопис.

Загадки

Загадка — це художнє алегоричне зображення якоїсь істоти, предмета або явища шляхом несподіваного зближення її з іншою істотою, предметом або явищем.

Хитромудре запитання зазвичай має просту відгадку. Народність жанру підкреслює побутова тематика багатьох загадок, етнічність — часта прив'язка до побуту і реалій життя конкретного етносу, особливості його ментального, матеріального і духовного розвитку, специфіка образного мислення тощо.

Особливим різновидом загадок є ребус.

Загадка - це не тільки гра, а також засіб виховання, навчання, розвитку дітей, вправа в міркуванні, в умінні доводити.
     Загадка - мудроване, хитре питання, в якому те, що загадано, завжди ховається під "маскою", а про предмет загадування лише натякається.

Відгадування загадок розвиває кмітливість, уміння зіставляти, порівнювати предмети чи явища і знаходити них спільне. Назва «загадка» походить від слова гадати, тобто думати. Невеликий  фольклорний твір в іномовній формі описує предмет, котрий слід назвати.

Багато психологів вважають, що корисно не тільки розгадувати загадки, але й їх вигадувати.

Загадки – це дуже корисна вправа для дитячого розуму. Відгадування загадок розвиває кмітливість,  абстрактне мислення, уміння зіставляти, порівнювати предмети чи явища і знаходити в них спільне. Загадки інтригують дітей та стимулюють їхню фантазію.

Віршовані загадки збагачують знання дітей, розвивають їх, виховують у них любов до рідної мови; розширюють уявлення про навколишній світ. Використання загадок і різноманітних віршованих вправ сприятиме всебічному розвитку дітей.

Є в Україні кущ рожевоквітний

Завжди усміхнений, привітний.

Та має він властивість чудернацьку:

Горить, та не згора,

Коли займається зненацька.

(Легенда «Неопалима купина»)

Щоб умів варити кашу,

Її ж гарненько уплітати,

Козацьку пісню заспівати,

Ще й гопака затанцювати.

Хитрий, мужній і моторний,

Мусить бути скрізь проворний.

Якщо ти такий хлопак,

Значить справжній ти …(козак).

( «Прийом у запорожців»)

Що воно за така панна?

Може вами вона знана.

І не їхала, не йшла,

Ні з гостинцем, ні без нього,

Але щось несла.

Ані боса, ані взута –

Словом –вийшло в неї круто.

Хто вона?

(Мудра дівчина Маруся)

Мав дід хатку під землею

Хатку зелену

Лавки, стіни, жінка, діти –

Все було зелене.

Дід на зріст хоч і маленький,

Але ж зовсім не простенький,

Бо умів він чаклувати,

Любив скрізь перемагати.

Що ж це діти за дідок?

Підкажіть цю казку…

(«Ох!»)

Жили собі дід та баба,

Було в них три сина:

Два розумних, третій дурень
Ось така картина.

Виросли та й в світ подались

Щастя пошукати.

Корабля, що сам літає,

мріють змайструвати,

Та тільки дурню пощастило

Труднощі здолати

Ще й цареву любу доньку

за дружину взяти.

(Казка «Летючий корабель»)

Що за штука, звідки взявся,

І з яких країв припхався

В білий день в базар пробрався,

Вкрасти курку намагався,

Ледве втік від псів проклятих

наш мисливець – звір завзятий.

В діжі бідний заховався,

 В ній же він пофарбувався.

(Іван Франко «Фарбований Лис»)

Кажуть, що нечиста сила

Те звірятко породила.

Але ж це мале звірятко,

Наче янгол-немовлятко.

Кізку Лиску врятувало,

Зробило добрих справ чимало.

Добре, миле, не шкідливе,

З нею дітвора щаслива.

Її внутрішнє тепло люте зло перемогло.

Навіть дід признався,

Що він помилявся.

(В. Королів–Старий «Хуха-Моховинка»)

Що за дивнії істоти:

Один дуги гне чудові,

Другий шкури мне волові.

По дванадцять шкур бере…

З його сила так і пре…

Залізну булаву йому всю ніч кували.

Нещасні ковалі ніскілечки не спали.

(О. Олесь. Казка «Микита Кожум’яка»)

Список літератури

Аквовірш - автор: Вл@дюха

poetryclub.com.ua/printpoem.php?id=..

Історичне минуле українського народу. Дві точки зору

aratta-ukraine.com/text_ua.php?id=3..

Загадки doseng.org/foto/32936-zagadki-v-kar..

Казки українською мовою

kazka.vn.ua/

Маги, ведьмы и колдуны (картинки)

mirfentazy.ru/magi-vedmi-i-kolduni-…

Міфи та легенди України – Статті – Світанкові роси

barvinok.ucoz.net/publ/mifi_ta_lege…

Б. Степанишин. Викладання української літератури в школі. - К., 1995р.